Народилась наша школа у 1940 році в районі Дарницької ремонтної бази.  

Розташовувалась в триповерховій цегляній споруді. Навчалось в школі 320 учнів. 

-         Перші учні не провчились і року, як почалась Велика Вітчизняна війна. Фашисти бомбили Україну. Бомбосховище нашої школи ховало населення прилеглих районів від бомбардувань. Роки окупації як важкий сон залишились у пам’яті тих, хто жив у Дарниці.

-         Мешканці району чинили опір ненависному ворогу. В Дарниці діяли підпільні групи. Дарничани брали участь в роботі підпільних організацій. Вони підтримували зв'язок з партизанським загоном «За батьківщину!»  

-         Вчитель Дарницької школи № 160 Д.Д. Вишневський під час окупації намагається встановити зв'язок з підпіллям і партизанським рухом.

-         Навесні 1942 року йому вдалось це зробити. З центра йому дали доручення створити одну з організацій підпілля в Дарницькому районі.

-         Дмитро Дмитрович створив підпільну групу з шести чоловік.

-         Ця група організовувала диверсії та саботаж, розповсюджувала листівки, газети, зведення Радянського інформбюро. Працюючи реєстратором на біржі праці, він підробляв звітність про зайнятість населення, рятуючи таким чином людей від вивезення до Німеччини.

-         З 1941 по 1943 роки наша школа не працювала. Таким чином навчальний процес був викреслений з історії школи.

-         У 1943 році, відступаючи німці підірвали школу. Залишився тільки підвал. Був розстріляний і перший директор школи – Фома Фомич Гордієнко. 

-         Сотні освітян Києва брали участь у боротьбі проти фашистських окупантів. Тисячі юнаків і дівчат – учнів старших класів – разом зі своїми вчителями добровільно пішли на фронт.

-         Інші працювали в госпіталях, брали участь у спорудженні укріплень, допомагали евакуації людей.

778 днів тривала окупація Києва. Під час фашистської окупації зруйновані 36 шкільних будівлі, 27 дитячих садків, був знищений майже весь житловий фонд району.

-         Після звільнення Києва почала працювати школа. Це був перший воєнний навчальний 1943-1944 рік. Підвал – бомбосховище став першою квартирою для вчителів, які відновлювали роботу школи. Це Горелік Ганна Трохимівна та Кучкова Лідія Степанівна, яка стала директором школи, тоді ще початкової.

-         У  своїх спогадах Лідія Степанівна пише: «Ми обійшли всі руїни військ буду і м’ясокомбінату і записали тільки 15 дітей. Можливо їх було більше, але спробуй знайти їх, якщо сім’ї жили в землянках, а на поверхню землі виходили лише труби – димоходи 10-15 см. Обійшли мікрорайон ще раз. Тепер нам допомагали наші майбутні учні, Женя Федоруков і Сергій Турелка. Назбиралось 35 учнів.»

«Встало інше питання – де навчатись? Мені вдалося добитися зустрічі з начальником військ буду – полковником Ганапольським. Військбуд був розташований тоді на заводі «Арсенал». В наданий наказ – відкрити школу в 15-ти метровій кімнаті в єдиному цілому будинку містечка «Рембаза». У кімнаті було одне вікно, підлоги не було, печі теж. Поставили столи, лави, саморобну дошку. Працювали у дві зміни. Так починала працювати школа в звільненому Києві. Не вистачало зошитів, підручників. У класі було дуже холодно. Обігрівали клас німецькою залізною пічкою, труба, якої, виходила в клас. Якщо дув сильний вітер, ми задихались від диму. На уроках сиділи в пальто і рукавицях. Тишу порушував дитячий кашель.»             

-         В 1946 році директором, тепер вже середньої школи, став Гуревич Самуїл Юхимович.

-         Класи були маленькими  - площею  8-9  квадратних метрів.   В класах навчалося по 35-40 учнів. Тісні класи,вузькі коридори, недолік підручників - ось умови роботи школи. Кабінетів не було. Всі підручники, посібники з хімії, фізики, математики, біології, російської та української  мови вміщувались в 4 шафах. Лабораторні і практичні роботи проводились підгрупами, оскільки 45 учнів вмістити у 8-9- метрову кімнату було неможливо.  Кімнат було мало, а кількість дітей  збільшувалась, тому навчались у 2 зміни. 

-         З 1950  року старші класи були переведені в середню школу № 127 де навчались у другу зміну, а молодша школа продовжувала навчання в бараці. Приміщення бараку до сих пір 

-         В 1959 р. директором школи був призначений Кириленко Олександр Павлович.  Він присвятив багато часу будівництву нової школи. У школі нараховувалось 25 класів, в яких навчались менше 1000 учнів.

-         З 1960 по 1963 рік директором школи був Череп Григорій Тимофійович

-         З 1964 по 1967 рік – директором школи працював Сай Олексій Андрійович.

-         На лівому березі Дніпра був лише один великий район-Дарницький. Він швидко розвивався. Будувалися заводи, фабрики. Щорічно тут будували дві-три школи. Отже, потрібні були й кадри для них. Мене наказом  міськвно було призначено директором середньої загальноосвітньої школи № 160. Школа-гігант, в якій налічувалось понад  2 тис. учнів, потребувала від директора нестандартних, організаційних, педагогічних форм і методів навчання  та виховання , пошуку разом з батьківським комітетом, КРЗ, який був шефом школи додаткових резервів  для створення навчальних кабінетів , оснащення навчального процесу технічними засобами.

-         1968-1978 роки Директор Кашкарев Микола Іванович. Викладав історію в старших класах. У 1968 році розпочинається добудова 

-         1979-1980р.р. Директор школи Буренок Галина Володимирівна.

-         Посаду директора Галина Володимирівна  зайняла у 1979 р. Під її керівництвом був відкритий «Музей  бойової слави». Він розташовувався на ІІІ поверсі  в тому класі, де зараз є кабінет зарубіжної літератури ( уч. Анікіна Любов Іванівна) Звісно для такого проекту потрібно було додаткове фінансування  Таку допомогу надав Київський радіозавод. Генерал 39 армії  дня Бегін В.П. провів церемонію відкриття музею. На стендах музею розмістили інформацію про 39 армію, оскільки, так сталось ,що на КРЗ працювало багато ветеранів 39 армії.

-         У 1979-1980 р. в школі навчалось 2800 учнів. Ще до того,як Галина Володимирівна зайняла посаду директора  школу № 160 розгрузили направивши на навчання частину учнів школи у нову школу, що була відкрита на Рембазі-школа 

-         1980-1986 роки - директор школи Ступак Костянтин Іванович. Серед позитивних зрушень в освіті Києва кінця 1980-х рр. – укріплення матеріальної бази установ освіти, навчання дітей 6-річного віку, організація шкіл і класів з поглибленим вивченням предметів, комп’ютеризація

-         В 1986 -1993 році -  директором школи працювала  Шупікова Антоніна Данилівна.

-         Антоніна Данилівна прийшла до нашої школи у 1986 році. Так трапилось, що при розділі Дарницького району на Дніпровській і Дарницькій, керівництво Дарницького району вирішило, що Антоніна Данилівна повинна покинути свою невеличку школу №11 і почати працювати у школі № 160. Це трапилось раптово і вона була зовсім до цього не підготовлена. Вперше вона зайшла у школу 1-го вересня, при цьому трохи загубившись, адже наша школа дуже велика. У перший рік її директорства було 24 перші класи. Було дуже багато дітей, діти були вимушені навчатися по дві зміни, занята закінчувались пізно ввечері, іноді вчителі закінчували уроки о 10-й годинні вечора. Через рік у нашій школі навчалось вже 3100 учнів, було 100 класів, 180 вчителів. На той час це була найбільша школа в Києві. Але не дивлячись на труднощі, Антоніна Данилівна у перший же рік засадила квітами усе подвір'я.

-         На той час у нашій школі було два музеї: Музей Школи та Бойової Слави.

-       1993-1994р.р.Виконуючою обов’язки директора школи була Савенкова Людмила Михайлівна. Людина з добрим серцем з великої літери. Чуйна, талановита, досвідчена, високо-інтелігентна. Такою вона залишається в пам’яті колективу школи № 160.

 -       1994 -2011р.р.  директор Тимофєєва Алла Григорівна.

 -      Матасюк Ірина Володимирівна – директор навчального закладу з 2011 року , вчитель-методист, нагороджена грамотами РУО та ГУОН.